Продовжуючи працювати з текстом твору Емми Андієвської "Говорюща риба", ми робимо висновок, що автор розповідає про трагедію індивідуальності, яка не підозрює про свою непересічність. Дуже печально, що ніхто не підтримав говорющу рибу в її світі, лише в образі рибалки вона знайшла співрозмовника, якого так довго шукала. Але, на жаль, не на довго...
В контексті даної проблематики, пропонуємо вашій увазі поезію учениці нашої школи. Сподіваємося, прочитавши її ви задумаєтесь, як зробили це ми!
Людяність
Деякі люди не варті підтримки,
Та часто їм помагають.
Буває ж, що гнешся додолу,
Як гілка вербинки,
Та й друзі тебе
уникають…
Коли
ти у відчаї тягнеш долоні –
Тебе
всі обходять кутками.
Пролитії
сльози твої солоні,
Й глибокії рани шматками.
Ніхто
не спитає, чого ти самотній,
А може,
когось і шукаєш,
Але до цієї людської
спільноти
Довіри ніколи не маєш.
Як добре, що деякі мають ще
серце,
І
вміють його дарувати.
Я хочу, щоб кожен у
цьому світі
Вмів щиро усім
співчувати!
Немає коментарів:
Дописати коментар